Народився Микола Олександрович 7 грудня 1936 року в селі Заболотне (старовинна назва - Чоботарка) Крижопільського району Вінницької області в селянській сім'ї. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. У п'ятдесятих роках минулого століття навчався в Київському гірничому технікумі, захоплювався малюванням. 1956 року отримав призначення на роботу в кар'єри Джуринського комбінату стінових матеріалів на Вінниччині. Саме цієї пори почав публікувати свої твори в районній газеті.
Після цього пов'язав своє життя з журналістикою. Працював у місцевій пресі. У середині шістдесятих років минулого століття Микола Рябий опинився на роботі в Вінницькій обласній молодіжній газеті "Комсомольське плем'я", де якраз зібрався гурт вільнодумців, молодих прогресивних людей, які потайки читали заборонені твори Василя Барки, Миколи Хвильового, Богдана Лепкого, Євгена Плужника, Миколи Зерова та інших. Книжки для обговорення роздобували публіцист-правозахисник Олександр Гетьман та Микола Рябий. Останній закінчував заочно факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1967).
Саме цієї пори в Одеському видавництві "Маяк" виходить друком його перша книга - збірка новел, озаглавлена "Тост за невпольованого оленя". Його друзями стають уже відмий майстер слова Григір Тютюнник, майбутні відомі українські письменники Тарас Мельничук, Роман Андріяшик, Роман Іваничук. В самому "Комсомольському племені" теж підростає плеяда майстрів краснописьменства - Леонід Пастушенко, Григорій Усач, Геннадій Шкляр, Михайло Каменюк. Але КДБ висліджує молодих журналістів, літераторів, влаштовує публічний розгром. Партійні органи влаштовують активну чистку журналістського колективу, викидають із роботи в редакції частину людей.
Микола Рябий опиняється в газеті "Вінницька правда". Активно працює в журналістиці. В обласній пресі з’являються його своєрідні "записи з живих уст" - оповідання, у яких він виступає ніби тільки записувачем розмов своїх односельців, що з позицій тверезого селянського розуму коментують ситуацію в країні. З оцих "розмов на призьбі" перед читачем постають наслідки соціальних експериментів минулого та найгостріші проблеми сьогодення очима тих, хто від них найбільше потерпав і потерпає. Саме життя постійно М. Рябому підказує, що потрібно переходити до більш серйозної письменницької праці.
1976 року М. Рябого приймають до Спілки письменників України. Один за одним виходять друком його романи "Берег” (К.,1974), "Вікна" (К.,1977), "Великий літній трикутник" (К., 1978), "Вогнище" (Одеса, 1981, "Земледухи" (К.. 1985), "Облава на озброєного вовка" (у співавторстві) (К., 1986), "Ще не вмерла Україна" (К.,1994), повісті "Чутки про смерть перебільшено" (Одеса, 1975), "Джерела під зорями" (Одеса, 1975). Микола Рябий стає лауреатом республіканської літературної премії імені М. Коцюбинського (1994).
Останніми роками з-під пера відомого українського прозаїка вийшли друком книжки - "Калина над прірвою", "Як з’їсти живу кицьку, аби не подряпала горло", "Аве віта", "Кому потрібна моя голова?", "Упала звізда Полин", "Малою кров'ю", "Хата без рушників", "Горіховий мільйонер". Особливий успіх у читачів здобув укладений ним подорожній щоденник Павла Халебського "Україна - земля козаків" - про подорож православного патріарха Антиокійського і Всього Сходу Макарія Третього з Халеба до Московії й назад через Русь-Україну за урядування христолюбивого й хороброго гетьмана Богдана Хмельницького.
У своєму новому творі Микола Рябий пише не тільки про те, що значила народна пісня для його побратимів, відомих українських майстрів слова Григорія Тютюнинка, Тараса Мельничука, Романа Андріяшика, Романа Іваничука, Володимира Яворівського, він досліджує коріння української народної пісні, яка, за свідченням Михайла Драгоманова, видатного етнографа, сягає аж кам’яного віку, оповідає історію народження пісні, наприклад, "Червоної калини" - яка складена була напередодні пилявецької битви й пристосована згодом до потреб часу. Пісня ця, як відомо, стала гімном легіону Українських січових стрільців.
Антологія стрілецьких пісень - окрема частина "Золотої колиски", передмову до якої написав Володимир Яворівський на Козацькому зимівнику, збудованому заслуженим художником України Михайлом Довганем під Тульчином, де на Зелені свята завжди збирається творчий люд.
Частина книги, озаглавлена "Ой там ідуть стрільці, січовії стрільці до бою" - це не лише найповніше зібрання стрілецьких пісень. Тут автор поринає в творчість стрілецьких композиторів Романа Купчинського, Левка Лепкого, Михайла Гайворонського, який, до речі, став головним диригентом у війську УНР та інших. Досліджує обставини, за яких створено ту чи іншу пісню. Наприклад, "Згадай, дівчино мила" - її так проникливо співала Квітка Цісик, американка українського походження. Позаяк це - історія кохання Левка Липкового і Ольги Захар'ясевич, родички Юрія Липи, українського письменника й лікаря УПА.
Багато невідомих сторінок з історії української народної пісні, духовної музики, основоположниками якої ще в "бабському столітті" були Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Артем Ведель, а їхні традиції уже в двадцятому столітті розвинули Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Олександр Кошиць, - багато невідомих сторінок розкриває "Золота колиска", написана досконалою українською мовою...
Коментарі