 |
| Палацо-парковий комплекс княгині М. Г. Щербатової - візитівка Немирова. |
 |
| Наш екскурсовод Людмила Леонідівна. |
Вчені датують час заснування міста XIV століттям, а перша письмова згадка про нього міститься в ярлику кримського хана Менглі-Гірея 1506-го року.
За Люблінською унією (1569 рік) Немирів відійшов до Польщі. Вигідне стратегічне положення міста спричинилося до того, що воно стало ареною запеклих битв, його не раз спустошували татарські і турецькі загарбники. Але проходив час, і місто знову виростало з попелу та руїн.
Великих руйнувань зазнало місто під час міжусобної боротьби польських магнатів. Як свідчать літописи, в XVI столітті місто часто переходило від одного феодала до іншого. Від перших відомих власників міста - Немировичів, місто перейшло у володіння князів Святополк-Четвертинських, згодом Збаразьких, а в 1631-1672 роках - Вишневецьких.
В роки селянсько-козацького повстання 1594-1596 років, яке очолював Северин Наливайко, населення Немирова діяло в його загонах. Воно брало також участь в антишляхетських повстаннях і заворушеннях 1607, 1612, 1614 та наступних років, а також у визвольній війні українського народу 1648-1654 роках.
На початку червня 1648 року Б. Хмельницький послав на Брацлавщину військо на чолі з полковником М. Кривоносом. Щоб оволодіти Немировом, Кривоніс вдався до військових хитрощів. Один з козацьких загонів під польськими військовими значками і хоругвами підійшов до стін міста; засурмили в труби і вдарили в литаври, як це робили польські вершники. Гарнізон вагався відкривати ворота. Городяни, прибічники Кривоноса, закричали, що прийшло польське військо. Ворота відчинили. Це стало сигналом до повстання немирівців, які разом з козаками визволили місто від шляхти.
Однак невдовзі військо Яреми Вишневецького захопило місто і розпорядилося з його жителями. Вишневецький особисто керував розправою. За його наказом повстанцям відрубували руки, виколювали очі, їх розпинали на хрестах. На шию приречених шляхтичі надягали «намисто» з відтятих голів дітей і родичів закатованих. З повстанців робили так звані козацькі свічки - прив'язували їх до вкопаних у землю стовпів, обмотували соломою, обмазували смолою і підпалювали. Три тисячі немирівчан загинули від рук катів Яреми Вишневецького. Але жорстокі тортури не зламали волю немирівців до свободи, і вони продовжували боротьбу.
20 червня 1648 року місто визволили козацько-селянські загони уманського полковника І. Ганжі. З 1650 року Немирів входив до складу Кальницького, а згодом - Брацласького полків. Через нього не раз проходили козацькі війська на боротьбу з польською шляхтою. В 1652 році, напередодні битви під Батогом тут побував Богдан Хмельницький.
В 1672 році Немирів разом з іншими землями Поділля відходить, згідно Бучацькому мирному договору, до Османської імперії. Під владою турків місто перебувало до 1699 року. Турецький султан призначив гетьманом правобережної України Юрія Хмельницького, який обрав своєю резиденцією Немирів. Таким чином, у 1677-1699 роках місто стало гетьманською столицею. За допомогою козаків та найманців гетьман керував підвладними землями вкрай жорстоко. Постійні побори, а також безцільні катування і страти під час нападів божевілля викликали численні скарги на Хмельницького, які дійшли до турецького султана, і він був змушений у 1681 році усунути Юрія від гетьманства. На його місце був призначений молдавський господар Дука, захоплений в 1683 році поляками у полон.
Турки знову віддали гетьманство Хмельницькому. У серпні 1685 року Юрій під охороною турків повертається до Немирова, але не змінює стиль свого правління. Гетьман запроваджує гарем на зразок турецького, а щоб покрити великі витрати на утримання гарему, видає указ, в якому для взяття шлюбу вимагалося на те отримати дозвіл та сплатити податок. Багатий єврей Орун (Аарон) не брав дозволу на одруження свого сина та не платив податок, оскільки мав впливові зв’язки серед турецьких чиновників. За наказом Хмельницького дім Оруна було спалено, а з його дружини було живцем знято шкіру. Скарга Оруна змусила турецького пашу заарештувати Юрія. Він був привезений до Кам'янця-Подільського, засуджений до смертної кари і задушений на мосту, а його тіло скинуто в річку Смотрич. Це сталося наприкінці 1685 року.
Після повернення Немирова за умовами Карловицького миру (1699) до складу Речі Посполитої його власником стає Юзеф Потоцький (1673-1751). Великий коронний гетьман значно зміцнив місто і замок у зв'язку з прикордонним розташуванням Немирова. З 16 серпня по 11 листопада 1737 року у Немирівському замку (територія майбутнього палацу) проходив конгрес - мирні переговори Росії, Австрії і Туреччини під час російсько-турецької війни 1735-1739 років, але реальних позитивних наслідків вони не дали. До часу правління Ю. Потоцького відноситься також перша письмова згадка про немирівську горілку-шипучку, якої було понад 30 сортів.
Жителі Немирова були активними учасниками повстання 1702-1704 року проти польсько-шляхетського гніту під керівництвом Семена Палія, придушеного Ю. Потоцьким, народно-визвольного антифеодального повстання 1768 року - Коліївщини.
При Вінценті Потоцькому (1755-1825) у місті відкрилося училище для хлопчиків (1785 рік). В 1787 році Немирів приймав останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського (1732-1798), пізніше тут розміщувалися війська Тадеуша Костюшко (1746-1817) - борця за свободу Польщі та Сполучених Штатів Америки.
В кінці XVIII століття після возз'єднання Правобережної України з Росією, Немирів війдійшов до Брацлавського намісництва, а з 1797 року, згідно з новим адміністративним поділом, - до складу Брацлавського повіту Подільської губернії.
В 1802 році Вінсент продає маєток своєму родичу Станіславу Потоцькому Щесному (1751-1805). Невдовзі після купівлі за правом успадкування його отримує старший син Станіслава - Єжи (Юрій) Щенсний (1776-1810). Однак новий власник незабаром розтрачує батьківську спадщину і вимушено поступається Немировим своїй мачусі - Софії Глявоне-Вітт-Потоцькій (1760-1822).
Своїм заповітом Софія Потоцька передала Немирів у власність Болеслава Потоцького (1805-1893). Юридично Болеслав вважався сином Станіслава Щенсного, фактично ж був сином Єжи Потоцького, тобто онуком Софії. На власні кошти Болеслав Потоцький утримує безкоштовну лікарню для бідних, гімназію, притулок.
Згодом Немиров отримала у спадок дочка Болеслава - Марія Потоцька-Строганова (1837-1882). Її чоловік, граф Григорій Сергійович Строганов (1829-1911) відкрив в 1872 році в місті винокурний завод, відомий сьогодні під торговою маркою "Nemiroff".
Дочка Строганових Марія (1857-1920) - наступна власниця Немирова. Вона вийшла заміж за колезького радника Олексія Григоровича Щербатова (1848-1912), Марія розширює винокурний бізнес, експортуючи продукцію заводу за кордон. Організує майстерні з виробництва килимів, мережив, вишивок, продукція яких була представлена на всеросійській виставці 1913 року в Києві. Будує цегляну Троїцьку церкву (1876-1881) та єпархіальне жіноче училище (1881), відновлює згорівший у грудні 1880 року костьол Св. Йосипа Обручника організує безкоштовну лікарню для бідних, гімназію і монастирську школу для дівчаток.
У 1885 році старий палац Потоцьких пішов на злам. У 1897 році княгиня переїхало до Немирова назавжди. Вона запросила до міста талановитого чеського архітектора та художника Їржі Стібрала (1859-1939). У 1894 році Стібрал починає будівництво Немирівського палацу, яке майже закінчилося у 1900 році. Передання розповідають, що в молодості циганка наворожила Марії, що вона помре тоді, коли буде добудовано палац. Тому до самої смерті княгині, добудувавши палац, його знову трохи розбирали.
Марія Щербатова багато уваги приділяла парку, закладеному ще Вінцентієм Потоцьким близько 1787 року. На протязі 125 років формуванням єдиного палацово-паркового ансамблю займалися найкращі садівники Європи. На запрошення княгині над вдосконаленням парку працювали віденський садівник Зенгольц, професор садівництва з Брюселя Е. Пінаерт ван Геєр, празький садівник Франтішек Томаєр та архітектор І. О, Фомін. Садово-парковий ансамбль займав 85 гектарів землі. Парк був прикрашений скульптурами, вазами, а парковий ставок — штучними гротами та скелями.
У 1917 році в Росії відбулась революція, а в 1920 році княгиня Щербатова та її діти - князь Володимир Олексійович і княжна Олександра Олексіївна Щербатови, яким мати передала все залишене графом Строгановим майно, були вбиті більшовиками в маєтку. Залишилася в живих вдова князя Олексія Щербатова - Олена Петрівна (уродженої Столипін), з двома маленькими доньками (Ольгою 1915-го і Марією 1916 народження). У 1921 році їм вдалося дістатися до Риму.
Палац і парк було націоналізовано декретом Раднаркому. Через деякий час в Немирівському палаці було відкрито санаторій, згодом будинок відпочинку "Авангард", а з 80-х років минулого століття - знову санаторій.
В парку росте 160 видів дендрофлори, в тому числі гінго білоба, сибірський кедр, платан (в Азії його називають чинара, а у нас - безсоромниця, через те, що він скидає кору), чорна сосна тощо.
З Немировим тісно пов'язані імена низки діячів української та російської культури. Так, 1821 року у місті народився Микола Некрасов, а в 1855-1858 роках тут жила Марко Вовчок. Про видатних культурних діячів минулого та сучасності розповідають експозиції музей "Літературна Немирівщина".
Друкується за матеріалами:
20 червня 1648 року місто визволили козацько-селянські загони уманського полковника І. Ганжі. З 1650 року Немирів входив до складу Кальницького, а згодом - Брацласького полків. Через нього не раз проходили козацькі війська на боротьбу з польською шляхтою. В 1652 році, напередодні битви під Батогом тут побував Богдан Хмельницький.
В 1672 році Немирів разом з іншими землями Поділля відходить, згідно Бучацькому мирному договору, до Османської імперії. Під владою турків місто перебувало до 1699 року. Турецький султан призначив гетьманом правобережної України Юрія Хмельницького, який обрав своєю резиденцією Немирів. Таким чином, у 1677-1699 роках місто стало гетьманською столицею. За допомогою козаків та найманців гетьман керував підвладними землями вкрай жорстоко. Постійні побори, а також безцільні катування і страти під час нападів божевілля викликали численні скарги на Хмельницького, які дійшли до турецького султана, і він був змушений у 1681 році усунути Юрія від гетьманства. На його місце був призначений молдавський господар Дука, захоплений в 1683 році поляками у полон.
Турки знову віддали гетьманство Хмельницькому. У серпні 1685 року Юрій під охороною турків повертається до Немирова, але не змінює стиль свого правління. Гетьман запроваджує гарем на зразок турецького, а щоб покрити великі витрати на утримання гарему, видає указ, в якому для взяття шлюбу вимагалося на те отримати дозвіл та сплатити податок. Багатий єврей Орун (Аарон) не брав дозволу на одруження свого сина та не платив податок, оскільки мав впливові зв’язки серед турецьких чиновників. За наказом Хмельницького дім Оруна було спалено, а з його дружини було живцем знято шкіру. Скарга Оруна змусила турецького пашу заарештувати Юрія. Він був привезений до Кам'янця-Подільського, засуджений до смертної кари і задушений на мосту, а його тіло скинуто в річку Смотрич. Це сталося наприкінці 1685 року.
Після повернення Немирова за умовами Карловицького миру (1699) до складу Речі Посполитої його власником стає Юзеф Потоцький (1673-1751). Великий коронний гетьман значно зміцнив місто і замок у зв'язку з прикордонним розташуванням Немирова. З 16 серпня по 11 листопада 1737 року у Немирівському замку (територія майбутнього палацу) проходив конгрес - мирні переговори Росії, Австрії і Туреччини під час російсько-турецької війни 1735-1739 років, але реальних позитивних наслідків вони не дали. До часу правління Ю. Потоцького відноситься також перша письмова згадка про немирівську горілку-шипучку, якої було понад 30 сортів.
Жителі Немирова були активними учасниками повстання 1702-1704 року проти польсько-шляхетського гніту під керівництвом Семена Палія, придушеного Ю. Потоцьким, народно-визвольного антифеодального повстання 1768 року - Коліївщини.
При Вінценті Потоцькому (1755-1825) у місті відкрилося училище для хлопчиків (1785 рік). В 1787 році Немирів приймав останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського (1732-1798), пізніше тут розміщувалися війська Тадеуша Костюшко (1746-1817) - борця за свободу Польщі та Сполучених Штатів Америки.
В кінці XVIII століття після возз'єднання Правобережної України з Росією, Немирів війдійшов до Брацлавського намісництва, а з 1797 року, згідно з новим адміністративним поділом, - до складу Брацлавського повіту Подільської губернії.
В 1802 році Вінсент продає маєток своєму родичу Станіславу Потоцькому Щесному (1751-1805). Невдовзі після купівлі за правом успадкування його отримує старший син Станіслава - Єжи (Юрій) Щенсний (1776-1810). Однак новий власник незабаром розтрачує батьківську спадщину і вимушено поступається Немировим своїй мачусі - Софії Глявоне-Вітт-Потоцькій (1760-1822).
Своїм заповітом Софія Потоцька передала Немирів у власність Болеслава Потоцького (1805-1893). Юридично Болеслав вважався сином Станіслава Щенсного, фактично ж був сином Єжи Потоцького, тобто онуком Софії. На власні кошти Болеслав Потоцький утримує безкоштовну лікарню для бідних, гімназію, притулок.
Згодом Немиров отримала у спадок дочка Болеслава - Марія Потоцька-Строганова (1837-1882). Її чоловік, граф Григорій Сергійович Строганов (1829-1911) відкрив в 1872 році в місті винокурний завод, відомий сьогодні під торговою маркою "Nemiroff".
Дочка Строганових Марія (1857-1920) - наступна власниця Немирова. Вона вийшла заміж за колезького радника Олексія Григоровича Щербатова (1848-1912), Марія розширює винокурний бізнес, експортуючи продукцію заводу за кордон. Організує майстерні з виробництва килимів, мережив, вишивок, продукція яких була представлена на всеросійській виставці 1913 року в Києві. Будує цегляну Троїцьку церкву (1876-1881) та єпархіальне жіноче училище (1881), відновлює згорівший у грудні 1880 року костьол Св. Йосипа Обручника організує безкоштовну лікарню для бідних, гімназію і монастирську школу для дівчаток.
У 1885 році старий палац Потоцьких пішов на злам. У 1897 році княгиня переїхало до Немирова назавжди. Вона запросила до міста талановитого чеського архітектора та художника Їржі Стібрала (1859-1939). У 1894 році Стібрал починає будівництво Немирівського палацу, яке майже закінчилося у 1900 році. Передання розповідають, що в молодості циганка наворожила Марії, що вона помре тоді, коли буде добудовано палац. Тому до самої смерті княгині, добудувавши палац, його знову трохи розбирали.
Марія Щербатова багато уваги приділяла парку, закладеному ще Вінцентієм Потоцьким близько 1787 року. На протязі 125 років формуванням єдиного палацово-паркового ансамблю займалися найкращі садівники Європи. На запрошення княгині над вдосконаленням парку працювали віденський садівник Зенгольц, професор садівництва з Брюселя Е. Пінаерт ван Геєр, празький садівник Франтішек Томаєр та архітектор І. О, Фомін. Садово-парковий ансамбль займав 85 гектарів землі. Парк був прикрашений скульптурами, вазами, а парковий ставок — штучними гротами та скелями.
 |
| Наша група на території палацо-паркового комплексу княгині М. Г. Щербатової |
 |
| Розарій. |
 |
| Лабіринт. |
 |
| Дерево кохання. |
Палац і парк було націоналізовано декретом Раднаркому. Через деякий час в Немирівському палаці було відкрито санаторій, згодом будинок відпочинку "Авангард", а з 80-х років минулого століття - знову санаторій.
В парку росте 160 видів дендрофлори, в тому числі гінго білоба, сибірський кедр, платан (в Азії його називають чинара, а у нас - безсоромниця, через те, що він скидає кору), чорна сосна тощо.
З Немировим тісно пов'язані імена низки діячів української та російської культури. Так, 1821 року у місті народився Микола Некрасов, а в 1855-1858 роках тут жила Марко Вовчок. Про видатних культурних діячів минулого та сучасності розповідають експозиції музей "Літературна Немирівщина".
 |
| Наша група на ганку музею "Літературна Немирівщина". |
 |
| Перша експозиція музею присвячена М. О. Некрасову. |
 |
| На стінах кімнати - сюжети з творів М. О. Некрасова. |
 |
| В музеї представлені матеріали, присвячені життю і творчості М. Леонтовича. |
- Історія міст і сіл УРСР [Текст] : в 26 т. / голова ред. кол. П. Т. Тронько ; ред. М. П. Бажан [та ін.]. - К. : Голов. ред. укр. рад. енциклопедії АН УРСР ; К. : Ін-т історії АН УРСР, 1968-1973 Т. 2 : Вінницька область / голова ред. кол. тому А. Ф. Олійник ; ред. М. Л. Бабій [та ін.]. - 1972. - 778 с. : іл., карти.
- Дець, В. С. Немирів [Текст] : путівник / В. С. Дець ; ред. О. О. Сидоренко ; худ. Н. В. Ніконова. - Одеса : Маяк, 1978. - 52 с. : іл.
- Барнасюк, О. С. Історія міста Немирова від найдавніших часів до сьогодення [Текст] / О. С. Барнасюк ; рец.: І. М. Романюк, О. А. Мельничук, В. М. Мазур. - Вінниця : Вінниц. держ. пед. ун-т ім. М. Коцюбинського, 2006. - 132 с. : іл.
Коментарі