Тривожні дзвони Чорнобиля

Ведуча - Верещак Тетяна Анатоліївна, завідуюча відділом обслуговування.

Птахи складають гімн весні,
Всміхаються до сонця квіти.
А пам'ять лине в моторошні дні,
Гудуть жорстокі дзвони квітня.

Сьогодні у нас пройшов пам'ятний захід, приурочений річниці Чорнобильської трагедії. Полин - трава ... Стародавнє містечко пригорнулося серед лісів і ланів до світловодої Прип'яті. А звідки, з яких глибин народних придбала ти назву - полин-трава? Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово руйнуються хати. Разом із ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини. Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих, які помирають повільно, але в тяжких муках. Ще багато століть ця трагедія буде нагадувати про себе вадами у новонароджених.

Місто спало. Була тепла квітнева ніч, одна з найкращих ночей року, коли листя зеленим туманом проступало на деревах. Спало місто Прип'ять, спала Україна, вся наша країна спала, іще не знаючи про величезне нещастя, яке наступало на нашу землю. У ніч з 25-го на 26-е квітня 1986 року о першій годині 24 хвилини над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало велетенське полум'я. Біда розчинилася у духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі.

Та хіба тільки у ній? Вона розчинилася у людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України. Увесь цей жах відгукнувся болем у серцях мільйонів людей. Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні, правда, придушена муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно, щоб реально осмислити те, що трапилося. Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуацію. Лише згодом пролунали сигнали ЦО про негайний вивіз населення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг узяти в руки необхідне. Ніхто не думав тоді, що назавжди покидає рідну домівку. 

У 1986 році виселено з Чорнобильської зони 91 тисячу мешканців із 76 населених пунктів. Ще протягом 10 років продовжувалося виселення. До 1996 року переселено 160 тисяч осіб. Більше 2 тисяч населених пунктів мають на сьогодні статус постраждалих. У ці дні ми привертаємо увагу, як української так і світової громадськості, до страждань людей, які зазнали і продовжують зазнавати дії радіації, а це 3 мільйони 100 тисяч наших співвітчизників і жителів інших держав: Білорусії та Росії. Серед них і ті, хто захистив світ від страшної біди ціною свого здоров'я, а інколи й життя. 

Ми схиляємо перед ними голову. Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому. Урятований світ - найкращий пам'ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам'ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи не падала на Землю гірка зірка Полин. 

Ведуча - Єліна Ірина Анатоліївна, головний бібліотекар ЦМБ імені Бевза. 

Перегляд документального фільму "Чорнобильська катастрофа".

Учні ЗОШ № 6 вшановують пам'ять загиблих у Чорнобильській трагедії хвилиною мовчання.