Однойменна виставка пам'яті нашого колеги Тараса Степановича Сича представлена в нашій бібліотеці. Тарас народився 30 березня 1966 року у Вінниці. Навчався в староміській школі № 11 на відмінно, продовжив навчання в Вінницькому політехнічному університеті. Служив в лавах Збройних сил. Будучи творчою, закоханою в вірші та книги людиною, обрав професію бібліотекаря, працював у бібліотеці-філії № 17. Був читачем нашої бібліотеки.
Як справжній патріот своєї батьківщини, після подорожей до інших країн, завжди повертався на свою рідну землю, на Вінниччину, яку кохав до безтями. Священнослужителі багатьох приходів нашої області пам'ятають Тараса, як щиру, віддану, працьовиту людину, яка постійно приймала участь у забудові церков та монастирів Вінниччини.
Під час Революції гідності, керуючись патріотичними почуттями, він приєднався до учасників протестів. На майдані поклав на себе обов'язки кухаря. Вирушив на фронт добровольцем відстоювати суверенітет та незалежність нашої держави, служив у складі 25-го мотопіхотного батальйону "Київська Русь". Після ротації, незважаючи на поганий стан здоров’я, він не захотів залишати своїх побратимів та повернувся до них.
13 лютого, під час виходу наших військових із Дебальцева, Тарас Сич загинув. Він та кілька військових сиділи у бліндажі, запаси їжі закінчилися. Однак поблизу бліндажа стояв кухарський намет, і Тарас вирішив приготувати їжу. Тільки вийшов - почався обстріл із мінометів. Від вибуху снаряда він отримав масу поранень, один з осколків потрапив у голову. Більше місяця тривало повернення бійця додому. Вже назавжди... Поховали Тараса Сича як Героя на Алеї Слави центрального міського кладовища. У нього залишилися дочка та внучка.
Кажуть в народі, що людина живе доти, доки її пам'ятають… Дорогий наш Тарасе, для твоїх рідних, близьких, побратимів, друзів та просто знайомих ти житимеш завжди, нажаль лише в наших серцях.
13 лютого, під час виходу наших військових із Дебальцева, Тарас Сич загинув. Він та кілька військових сиділи у бліндажі, запаси їжі закінчилися. Однак поблизу бліндажа стояв кухарський намет, і Тарас вирішив приготувати їжу. Тільки вийшов - почався обстріл із мінометів. Від вибуху снаряда він отримав масу поранень, один з осколків потрапив у голову. Більше місяця тривало повернення бійця додому. Вже назавжди... Поховали Тараса Сича як Героя на Алеї Слави центрального міського кладовища. У нього залишилися дочка та внучка.
Кажуть в народі, що людина живе доти, доки її пам'ятають… Дорогий наш Тарасе, для твоїх рідних, близьких, побратимів, друзів та просто знайомих ти житимеш завжди, нажаль лише в наших серцях.
Коментарі