Минають дні, ідуть роки,
Життя листки перегортає
А біль Афгану - на віки
В душі чомусь не замовкає.
Афганістан… Уже багато років у нашій свідомості прописалося це слово не як географічна назва далекої мусульманської країни, а як синонім людського лиха, справжнього людського пекла. 25 грудня 1979 року радянські війська були введені в Афганістан для надання допомоги місцевому населенню в захисті від банд. Для тисяч радянських солдат, їх батьків, матерів, сестер розпочалася жорстока кривава війна, яка тривала понад 9 років.
Потрапивши на палаючу афганську землю наші воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу. Багатьом з них ніколи вже не судилося повернутися до рідної хати, не побачити своїх рідних. Вони поляжуть навіки. Кого поховають товариші; хто, пошматований, розлетиться в прах на гігантських фугасах; кого принесуть "чорні тюльпани" в цинкових домовинах на рідну землю.
Поділяючи всю біль з тими, хто втратив на цій війні своїх рідних і близьких, дітей і чоловіків, віддаючи данину поваги всім учасникам подібних подій, офіційно на законодавчому рівні в Україні був встановлений Указом Президента незалежної України № 180/2004 від 11-го лютого 2004-го року День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. З нагоди цієї скорботної дати ми провели презентацію тематичної виставки "Час і досі не загоїв рани..."
 |
| Як захлинався бій останній І ущухав вогонь атак, Упав юнак в Афганістані - Двадцятирічний мій земляк. Упав, з очей спадали зорі, Темніла неба пелена… О, боже мій, що тільки творить Людьми придумана війна. |
 |
| Хвилина мовчання… Пекуча й терпка як сльоза Хвилина мовчання - В ній наша любов воскреса. Навік в нашім серці Безсмертних імен цих звучання Хвилина мовчання… |
Коментарі